Прочитав цікаву статтю, для обізнаності вирішив поділитися.

"Мисливське собаківництво – це культура", – біолог та мисливець Людвіг Потіш
Мисливське собаківництво, де один вид стає жертвою іншого, причому лише випадок визначає - пес чи об'єкт полювання постраждають у процесі більше, викликає немало питань гуманістичного характеру. Найбільше дискусій, і це логічно, у цій сфері виникають у представників зоозахисництва із суб'єктами мисливської діяльності.
У Горінчеві на Хустщині на одному подвір’ї живуть екзотичні та свійські тварини (ВІДЕО) У зв'язку з дератизацією ужгородів просять пильнувати дітей і домашніх тварин Усі записи


Розумінням гуманізму у сфері мисливського собаківництва ми поцікавилися у людини, діяльність якої повязана із охороною живих організмів та мисливською діяльністю водночас, –кандидата біологічних наук, орнітолога, голови ЗОО Федерації мисливського собаківництва України Людвіга Потіша. У цьому контексті дізналися немало цікавого про специфіку мисливського собаківництва та полюючих чотирилапих.
Трохи про початки та сучасніть Закарпатського обласного осередку Федерації мисливського собаківництва України та специфіку мисливства із собакою.
– Пане Людвігу, для не спеціаліста — що таке мисливське собаківництво та що собою представляє на Закарпатті?
– Це полювання на дикий вид фауни з використанням спеціально навченого для цього породистого собаки. Це не натравлення виду на йому подібний, не браконьєрстово, це вид мисливства. Звичайно, поняття "мисливство" у нас великою мірою спотворене, і під ним найчастіш розуміється полювання заради полювання, щось на кшталт "задоволення похоті". У нас немає мисливського господарства – урегульваної системи діяльності у цій сфері, де все визначається, прораховується, але це вже інша тема. Перші відомості про утримання мисливських собак на території сьогоднішнього Закарпаття сягають 100-річної давності. Лідером мисливського собаківництва в той час був успішний адвокат Др. Фенцик Єну, який утримував велику кількість мисливських псів переважно норових порід. Сьогодні Закарпаття можна назвати лідером серед областей України по порідному складу мисливських собак. Я можу назвати лише двадцять три породи мисливських собак, які наразі представлені в нашій організації – закарпатському обласному осередку Федерації мисливського собаківництва України (далі – ЗОО ФМСУ – авт).
– Розкажіть трохи про названу організацію — її початки та діяльність...
– ЗОО ФМСУ створений у 2004 році, тож цього року святкуватиме десятиліття. Першим головою осередку був Головацький Омелян Любомирович — відомий знавець мисливських собак. Це об'єднання наразі налічує близько 128 власників мисливських чотирилапих області. Порід, представлених сьогодні в організації, як я вже порахував – 23.
ЗОО ФМСУ є неприбутковою організацією, яка у більшій мірі тримається на аматорах та любителях своєї справи. Вчимо та вчимося розвивати мисливське ремесло з собаками. Перше півріччя організовуємо виставки собак – тут визначається породність тварини; відтак за екстер’єром та раніше визначеними мисливськими навиками обираються найкращі представники породи серед одновікових. У другому півріччі, коли вже з'являється дичина, ми перевіряємо мисливські навики собак шляхом різних іспитів – норовим полюванням чи випробуванням по кров’яному сліду та подачі з волоку...
– Звичайно, норові випробування проводяться у штучних норах із опудалами тварин...?
– Чому з опудалами? А як потім тварина орієнтуватиметься на реальному полюванні? Під час норових випробовувань ми визначаємо навики тварини не лише знайти ту ж лисицю, зайця, ще когось, але і зробити її трофеєм мисливства. Як правило, навіть серед норових порід мисливських чотирилапих, припустимо 50, лише 10 переможуть страх і зайдуть у нору. Трапляється, що увійде собака і немає її десять, а то й і більше, хвилин. Виявляється, вона просто сидить на початку нори і боїться піти далі, а, до прикладу, лисиця, яка у себе у хаті, сміливо чекає його — типу, ану підійди ближче... Буває, собаці потрібні чотири, а то й більше роки, аби стати норовим мисливцем.
– Так а яке завдання стоїть перед собакою — вигнати із нори ту ж лисицю, чи, до прикладу, просто віднайти її і зорієнтувати господаря, де знаходиться звір?
– Яке завдання собаки на норову полюванні — суперечка, яка триває у мисливських колах мінімум два століття. Є дві позиції класичного норового полювання без зброї. Коли не було вогнепальної зброї, завданням гончих псів було віднайти на території лисицю і загнати її у нору. Оскільки гончим собакам, зважаючи на їх розміри, до нори не пробратися, то тут уже почали діяти норові породи собак — голосом давали знак господареві, де знаходиться звір. Мисливець опускався на коліна і прислухався. Як тільки собака залає — мисливець на тому місці починає копати... Вириває котлован глибиною два, а то й три, метри, дістається до собаки, який сидить навпроти звіра, і гострим предметом виловлює його...
Полювання не з легких – як для мисливця, так і для його собаки. У останнього має бути хороша настирливість (так звана в'язкість) та голос. Так використовують собак понині мисливці Франції. Дехто бачить завданням норового мисливського собаки у вмінні витягнути з укриття ранену дику тварину, що теж не рідко трапляється під час полювання.
Про питання гуманізму у сфері мисливського собаківництва
– Натравлювання тварини на тварину, хоч і не на їй подібну, — звучить жорстоко. Виглядає, напевне, куди гірше... Біолог і мисливець в одному лиці — як дивитеся на це?
– Думаю, потрібно розуміти суть зоозахисної діяльності. Англійці на старті відстоювання прав тварин активно взяли під опіку собак. Англія ж родоначальниця 85 % порід собак у світі, з яких більше 50 % – мисливські. Так от, свого часу тутешні зоозахисники почали виступати проти використовування у мисливстві популярної тоді породи собаки — грейхаунд — ловця зайця та лисиці. Одразу вид собаки почав вимирати — люди перестали заводити тварину, від якої більше проблем, аніж користі, адже за власником породи пильно стежили. І вид би повністю зник, якби йому не знайшли нового призначення — згодом породу почали використовувати у так званих «собачих бігах» – змаганням за опудалом якоїсь тварини на час. Тобто, вид тварини вижив за рахунок того, що йому знайшли нове, альтернативне його природі, призначення. Все у природі має своє призначення — у цьому сенс його життя, і ми маємо розуміти його так і таким його захищати.

Ось у Британії захисники тварин зрозуміли, що слід не просто обороняти вид, а зважати і відстоювати належні умови, в яких він перебуває. Якщо ти взяв на себе зобов'язання утримувати того ж коня, собаку, чи ще когось, то для цього мають бути сприятливі умови. Це правильне, на мою думку, розуміння зоозахисної діяльності. В Україні воно спотворене. З таким успіхом все можна довести до абсурду — наприклад, не дозволити куркам нести по двісті яєць в день...
Я сам «зелений», за охорону природи, співавтор «Червоної книги». Мисливство з собакою – це культура, гуманізм бачу у створенні належних умов для тварини, незалежно — приручена вона чи дика.
– Добре, а як тоді питання дієвості українського закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року?
– Якщо уважно переглянути закон, то бачимо, що там мисливське собаківництво «залишене у спокої». Стаття 18 Закону, яка забороняє «примушувати до нападу одних тварин на інших», виключає звідси мисливських собак – «окрім використання собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів для полювання». Кажу щиро, якби закон не був сформульваний саме так і мисливські собаки були б забороненими — першим б виступив проти такого закону.
Та цей документ ще більш жорстокий, на мою думку, аніж його попередник. Візьмем хоча б лейтомотивну у ньому думку – «аби тварина не відчувала болю, не мучилася» – тоді всім мисливцям потрібно полювати з крупнокаліберним кулеметом, аби при пострілі у того ж оленя його рознесло на частини. Це гуманно? Тож такі речі у Законі я сприймаю більше як провокацію, а не розумні речі.
Знову ж таки, у тій же Європі дійсно розуміють поняття «аби тварина не мучилася» – існує співвідношення кількості мисливців до кількості собак. У Словаччині, до прикладу, на чотирьох мисливців має обов’язково бути один мисливський пес. А де полюють на польову дичину на двох мисливців має бути один мисливський собака. Це якраз і робиться з метою, аби унеможливити страждання невдало упольованого звіра — мисливський собака швидше за людину знаходить раненого.
Хто з мисливських порід найспритніший у своїй справі та скільки коштує придбати такого «мисливця»
– Яким породам надають перевагу закарпатські мисливці?
– На даний момент найбагаточисельнішою у мисливських колах є даартхари — представники довгошерстної німецької породи. Маємо в організації близько 80 голів. Немало, можливо, приблизно стільки ж, курцхаарів — короткошерстної її родички. Несподівано на третьому місці за кількістю, відповідно – водобанням мисливців, західноєвропейські лайки. Такий вибір пояснюється універсальністю виконуваних функцій цими породами, а також легкістю в утриманні, невибагливістю цих тварин.
– У Вас є улюбленці серед мисливських чотирилапих?
– Зараз зупинив свій вибір на спрінгер-спаніелях. Древня порода, відшліфована британцями — екстер’євна, не агресивна. Я не настільки активний мисливець; хоча колись було 6 порід мисливських.
– Напевне придбати мисливського чотирилапого не всім по кишені?
– Звичайно, все залежить від того, якого собаку Ви хочете. Є спеціально розроблені критерії оцінки такої тварини. Наперший – це потомство, яке може дати особина. Другий – його екстерєрні якості. Відтак, його мисливські навички. Якщо собака першого племінного класу, то за таблицею оцінки, така особина може коштувати від 14 до 50 тисяч гривень. Ціна цуценяти залежить від його походження — якщо у предках еліта, то і ціна на такого собаку буде більшою.
– Чи може стати мисливцем безпородний пес?
– Може. Тут все залежить від господаря. 50 % навиків у собаці закладає селекція та генетика, а 50 % – господар.

Точно 50